Сайт села Гаврилівці

Українець (Максимюк) Ганна Миколаївна

havrylivtsi — Tue, 30 Jul 2013 08:41:40 GMT

Українець (Максимюк) Ганна Миколаївна

Українець Ганна Миколаївна народилась 16 листопада 1940 року в селі Гаврилівці Кіцманського району Чернівецької області у селянській сім’ї. З 1947 по 1951 рік відмінно навчалась в Гаврилівській початковій школі, а з1951 по 54 – в Іванківській семирічній. У 1954 році поступила в Чернівецький індустріальний технікум, який не закінчила за сімейними обставинами.

Уже працюючи в колгоспі «Нове життя» стала студенткою агрономічного відділу Снятинського сільськогосподарського технікуму, який закінчила з відзнакою в 1965 році. У 1961 році почала працювати на дослідному господарстві Чернівецької обласної сільськогосподарської дослідної станції. У 1972 році закінчила повний курс Одеського сільськогосподарського інституту за спеціальністю «Плодоовочівництво і виноградарство», кваліфікація «вченого-агронома». У 1987 році Ганна Миколаївна отримала вчений ступінь кандидата сільськогосподарських наук у Всесоюзному ордена Леніна науково-дослідному інституті рослинознавства ім. М.І.Вавілова.

У 2005 році до 65-ї річниці від заснування Буковинського інституту агропромислового виробництва Українська академія аграрних наук видала буклет, в якому висвітлено матеріал про наукових співробітників – зокрема про старшого наукового співробітника, кандидати сільськогосподарських наук Українець Г.М., яка у відділі рослинництва і біотехнологій працювала над розробками по картоплі:

- відтворення еліти картоплі за скороченою схемою і встановлення строків її репродукування залежно від способу одержання вихідного матеріалу;

- первинне та елітне насінництво нових сортів картоплі різних типів стиглості для сортооновлення та сортозаміни (елітне насіння картоплі відтворене біотехнологічним способом забезпечує підвищення врожайності на 25-30 ц/га).

Ганна Миколаївна постійно брала участь у науково-практичних конференціях та семінарах з насінництва картоплі. За сумлінну працю, дослідницьку роботу, активну участь у громадському житті була нагороджена Почесними грамотами Облдержадміністрації, Міської ради, дирекції дослідної станції.

У своїй роботі Ганна Миколаївна вдало поєднувала кращі людські якості з високим професіоналізмом, мудрістю, теплотою душі і серця, отримані з глибини чесного працелюбного батьківського коріння. Краса і доброта передались їй з молоком матері. Працюючи в інституті Вона була одним із кращих, відданих своїй справі науковців, не зраджувала своїй професії, таланту вченого агронома-картопляра, проводила велику інформаційно-рекламну пропаганду своєї культури, про що свідчать наукові праці, виступи по радіо, статті в газетах та журналах і участь у постійно діючих виставках.

На фото – сім’я Г.М.Українець ( з доньками Тетяною та Марією, сестрою Теодорою, мамою Софією та племінницею Лесею).

Мандзюк Віктор Георгійович

havrylivtsi — Sun, 04 Sep 2011 14:19:15 GMT

Персональна виставка Віктора Мандзюка: привіт з Чехії!

Середа, 03 серпня 2011, 17:27 Автор Анна Поповчук

Персональну виставку Віктора Мандзюка відкрили у Чернівецькому художньому музеї. Живопис, графіка, дизайн… – на вернісажі представлені різноманітні види мистецтва.

Віктор Мандзюк зараз проживає та працює в Чехії, – хоча й народився на Буковині, майстер буквально «на всі руки», він мусив шукати кращої долі «в світах». Розпочинав свою творчість у Чернівцях, відтак навчався у Київському художньо-промисловому технікумі та Ленінградському вищому художньо-промисловому училищі. Працює митець і в Німеччині, де вже кілька років розробляє для німецької фірми порцелянові вази кубічної форми.

На виставці представлено понад 80-т робіт, серед яких як сучасні, так і написані 30 років тому. Реалізм та іконопис, канон та експеримент, замальовки і довершеність – ось що очікує на глядачів.

Виставка робіт Віктора Мандзюка триватиме до 17-го серпня.

http://radiobuk.cv.ua/index.php?start=33

ЧОДТРК, Радіо Буковина 68 ФМ, 837 АМ.

Віктор Мандзюк: «Творчість розпочалася з чернівецького підвалу»

Упорядкованість внутрішніх частин машин, гармонійні візерунки електронних схем, «застигла музика» архітектури, її лінійність та урбаністичність – усе це дивовижним чином поєднується в роботах Віктора Мандзюка, дихає божественним та світлим духом.

В іконах я відкрив для себе космос, фантастичний світ!

– Для мене мистецтво – це, насамперед, пошук, – стверджує художник. – В урбанізмі я шукаю романтику. Якщо натуралістичний, фотографічний живопис зрозумілий глядачу, то мистецтво складніше, воно вбирає в себе дещо інший зміст, бо митець розробляє символізм різних знаків, асоціативність.

Я не продовжувач «справи Малєвича». Хоча Малєвич, Кандінський – близькі мені в абстрактному плані. Саме вони дали мені відчуття свободи. Я зрозумів, що можна творити – і не боятися. Мені здається, малювати зараз тільки природу, портрети, натюрморти – це як «жмакати гумку». Можливо, відходити від канона – це гріховно, як писав Павел Флоренський. Хтозна… Проте його стаття «Іконостас» так сильно вплинула на мене, що я почав після власного «реалізму» писати ікони…

Усе моє життя – на валізах…

– У Чернівцях я закінчив художню школу, що була тоді на вул. Гагаріна, – згадує Віктор. – Продовжив навчання в Києві та Ленінграді. У проміжку між навчанням попрацював рік художником-оформлювачем в чернівецьких «Промтоварах», розробив їм, а також магазинам «Рута» та «Рязань», фірмовий стиль та логотип. Тривалий час працював у Ленінграді. Там і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Анною. Коли ж почав розвалюватися Радянський Союз, остаточно вирішив повернутися до Чернівців.

– Я – сибірячка, народилася в Омську, – зітхає з посмішкою Анна Скорко, яка, як і її чоловік, теж присвятила своє життя образотворчому мистецтву. – Коли Віктор сказав мені про своє рішення повернутися на батьківщину, щоби його діти народилися в Україні і були українцями, я не погоджувалася. Зрештою, вирішила, що поїду до Пскова порадитися зі старцем, який жив на острові. Він мені сказав буквально наступне: «Нічого не бійся, їдь в Україну, там дуже добре!»

Художник – це тонкий нерв, який вловлює тонкі вібрації світу. Головне у нього – інтуїція та здатність спрямувати свій погляд всередину, в свою душу, відшукати її тонке звучання, знайти себе. Абстрагуватися, відійти від реальності. Я вважаю, що митець не завжди може пояснити, що він зобразив. Зрештою, для цього ж існують мистецтвознавці…

– Вже через рік моя дружина добре розмовляла українською, – посміхається Віктор. – Я мріяв працювати в Чернівцях архітектором, проте криза змусила шукати роботу в автошколі ТСОУ звичайним художником. Туди, до речі, було ще й важко потрапити: на одне місце претендували троє. Насамперед мене запитали, чи я не питущий? Я ніколи не пив, та про всяк випадок довелося ще й запевнити, що я віруючий…

Саме у підвалі на вул. Фастівській, де розташовувалася автошкола, і розпочалася моя справжня творчість. Там я знайшов себе, остаточно сформував свій стиль, писав свої найкращі твори… Проте скрутне життя невдовзі змусило мене шукати кращої долі в Чехії…

Від картин – до… віршів!

– У Віктора – дуже багато талантів, – каже Анна. – Він вам може і брюки пошити, і хрестиком вишити, й архітектурне креслення будинку зробити, інтер’єр у ньому створити, і картину на стіну повісити. Ще й вікно руками зробить. Тобто усе від «А» до «Я»! Він творить постійно: замальовки, ескізи… А нещодавно почав ще й писати вірші…

Моя виставка у Чернівцях – це все, що я «натворив» протягом 30-ти років, починаючи від замальовок. Тобто за цими роботами можна простежити моє зростання як художника. І така ідея мені подобається…

– Поезією захопився у Німеччині, де вже кілька років розробляю для німецької фірми порцелянові вази кубічної форми, – каже Віктор Мандзюк. – Щоранку прокидався, а довкола – німці, чужа мова, яка пре на тебе звідусіль, – з вулиць, радіо, телевізора…

В мене так загострилась ностальгія, що з мене, мов горох з мішка, посипалися вірші: про свій дім, просто аж серце боліло, сльози текли, коли я це писав… Ось так і пішло… Відтепер я ходжу з блокнотиком і за будь-якої нагоди пишу до нього віршовані рядки… Щоправда, у моїх віршах – суцільний реалізм. Від власних картин відстаю на 30 років, – посміхається Віктор.

Автор: Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії» №31, 28.07.2011, www.versii.cv.ua

Сі́львія О́льга Федорюк (Федорук, Fedoruk)

havrylivtsi — Sat, 18 Dec 2010 01:29:03 GMT

Найвидатніша українка Канади мала гаврилівські корені

Спортсменка. Науковець. Медик (фахівець з лікування раку). Ректор Саскачеванського університету. Лейтенант-губернатор провінції Саскачеван.

Former Lieutenant Governor of Saskatchewan, the Honourable Sylvia Fedoruk wearing the Order of Canada

Народилася 5 травня 1927 року в місті Канора, провінція Саскачеван, Канада в сім’ї українських іммігрантів. Її тато Теодор Федорюк (син Олександра Федорюка і Марти Бойчук) народився в 1898 році в буковинському селі Гаврилівці і в однорічному віці разом з батьками емігрував у Канаду .

У 50-60 роки минулого століття спортсменка Сільвія Федорюк була чемпіонкою Канади з кєрлінгу.

Сільвія Федорюк є науковцем у галузі досліджень медичної фізики (діагностика ракових захворювань). Професор онкології, асоційований член-фізик Університету Саскачевану.

С.Федорюк — учасник розробки першого у світі апарата «Кобальт-60» та одного з перших ядерних медичних сканерів. 15 років була членом Канадської Ради з контролю атомної енергії, консультантом з ядерної медицини в міжнародному агентстві атомної енергії у Відні. 35 років працювала в Саскатунській раковій клініці (головним медичним фізиком). Член Саскачеванського ракового товариства (директор фізичної служби).

Доктор С.Федорюк — ректор Саскачеванського університету (1986—1991).

У 1988—1994 — лейтенант-губернатор провінції Саскачеван (перша серед жінок та ще й українок).

С.Федорюк — кавалер Ордена Канади і Почесний доктор Віндзорського університету.

З 1986 року встановлено премію її імені в галузі медичної фізики «За найкращу наукову статтю».

Цього ж року С.Федорюк названа «Жінкою року», нагороджена орденом «За заслуги» — вищою нагородою провінції Саскачеван.

У 1992 році святкування 65-річчя високоповажної Сільвії Федорюк королева Великої Британії Єлизавета ІІ влаштувала в Букінгемському палаці.

До Сільвії Федорюк зверталися (відповідно до колишнього статусу лейтенант-губернатора провінції) виключно "Високоповажність\Високість\The Honourable".

На честь Сільвії Федорюк названа нову вулицю в найбільшому місті провінції Саскачеван - Саскатуні.

26 вересня 2012 року Сілвія Ольга Федорюк відійшла у вічність..

FEDORUK, Theodore and Annie (Romaniuk) & The Hon. Sylvia O. Fedoruk

Our Story:

THE STORY of Theodore and Annie (Romaniuk) FEDORUK & daughter THE HON. SYLVIA OLGA FEDORUK, O.C.,S.O.M.,D.St.J.,B.A.,M.A.,D.Sc.,LL.D.,D.HUM.L.,F.C.C.P.M.

THEODORE (TED) FEDORUK (1898-1977) was born in the village of Hawrylowtsi, Bukovina, Austria and was the son of Alexander and Martha (nee Boychuk) Fedoruk. He came to Canada in 1899 where his parents homesteaded in the Rhein ,Sask. district. He received his education from the Yorkton Collegiate, and later the Saskatoon Normal School. He began teaching in 1919 and continued his career teaching in schools in rural areas near Yorkton until 1942 when he was employed in industry in Windsor, Ontario. He returned to Saskatchewan in 1946 and resumed his teaching in rural schools of our province. He taught at the following rural schools: Federhill, West Skalat, Krasney, Bridok, Lysenko, Chaucer, Scotland, Kitsman, Ebenezer, Fonehill, Okno, Phoenix, and Rivington.

ANNIE (ANN) FEDORUK (1907-1968) was born on the family farm in the Hamton district, north east of Yorkton and was the eldest daughter of John D. and Nastasia (nee Ternowetski) Romaniuk. She attended Mennofeldt, a rural school near the family farm until she was old enough to be taken out of school to help her mother with the chores on the family farm.

TED AND ANN were married on June 22nd, 1924 in Donwell, Sask. and their only child, SYLVIA OLGA was born in Canora, Sask. on May 5, 1927.

Тодосійчук Віктор Вікторович

havrylivtsi — Sun, 12 Dec 2010 20:24:03 GMT

Про тюменського медика і музиканта з буковинського села

В украинском обществе Тюменской области есть прекрасный человек - Виктор Викторович Тодосийчук. Высококвалифицированный врач, доктор медицинских наук, талантливый музыкант, исполнитель украинских народных песен. Интервью с Виктором Викторовичем предлагаем вашему вниманию.

- Вас многие знают и уважают в региональной общественной организации украинцев Тюменской области «Батьківщина». Расскажите о своем жизненном пути?

- Я родился пятьдесят один год тому назад, возле города Черновцы, в селе Гавриловцы. В этом селе проживает большая семья Тодосийчукив, их родственников.

Мой отец умер, когда мне исполнилось два года. Он работал в селе кузнецом. Случилось так, что, спустя некоторое время, семья переехала в город Черновцы.

Родных братьев и сестер у меня нет, но много двоюродных. В Черновцах прошла моя юность, но во время летних каникул я всегда приезжал в село. И во время учебы в школе, и, потом, когда уже учился в институте. И, вообще, я полагаю, что я не черновицкий, а гавриловский. В детстве я очень увлекался чтением книг. Там, в селе, я прочитал почти все книги в местной библиотеке

Уже в Черновцах, в детской библиотеке мое внимание привлекли книги по медицине, в частности, написанные академиком Николаем Амосовым. Уже с тех, детских лет я сделал свой выбор, выбор стать врачом–кардиологом.

Логичным выглядело и то, что после окончания школы, я поступил на лечебный факультет Черновицкого медицинского института.

- Виктор Викторович, вы часто принимаете участие в концертах украинского общества. Откуда у вас, доктора медицинских наук, такое влечение к музыке?

- Это очень легко объяснить. Дело в том, что вместе с учебой в школе я посещал вечернюю музыкальную школу города Черновцы. Учился игре на аккордеоне.

Я очень благодарен сегодня моему отчиму, который дал возможность получить музыкальное образование, а также моему учителю музыки Михаилу Яковичу Трайтелю. Благодаря его педагогическому таланту и стараниям у меня появилась любовь к музыке и украинской песне.

В средней школе, мы, учащиеся музыкальных классов, образовали вокально-инструментальный ансамбль. Благодаря тому, что в нашем классе учились дети первых руководителей области и города, набор музыкальных инструментов, акустической аппаратуры, был полным и качественным. Наш ансамбль играл на школьных вечерах, различных мероприятиях. В своем репертуаре мы стремились подражать «западникам», играли произведения «Битлз», «Смоки» и других популярных групп.

Недалеко от нашей школы – медицинский институт. По дороге со школы домой, после школьных вечеров, мы часто слышали звуки песен, которые доносились из подвалов института. Особенно нам нравилась песня «Червона рута». Нам, школьникам, стало известно, что это Владимир Ивасюк и его вокально-инструментальный ансамбль «Водограй» проводят там свои репетиции. Мы долго с друзьями нерешительно топтались возле входа, но зайти не решались. И все же, однажды – зашли. Так произошло мое первое знакомство с композитором Владимиром Ивасюком.

Одновременно с окончанием общеобразовательной средней школы, я окончил и музыкальную. Однажды, в наш дом пришел мой учитель музыки Михаил Трейтель. Он сказал родителям, что хотя я и выбрал медицину, но в профессии музыканта смогу тоже себя неплохо зарекомендовать, так как он видел во мне определенный талант.

Но свой выбор я уже сделал. В 1973 году я поступил на первый курс мединститута. В годы учебы , начиная с первого курса, играл в ансамбле «Водограй», а когда Владимир Ивасюк перевелся во Львовский медицинский институт, стал руководителем этого коллектива.

Совсем рядом, в Черновицком государственном университете, был хороший ансамбль «Червона рута», в котором пела тогда еще мало известная София Ротару. Хорошую компанию ей составляли Назарий Яремчук и Василий Зинкевич. Мы, иногда, занимали у них аппаратуру для своих выступлений, так как у них она была более высокого качества. Они уже тогда были профессионалами и выступали с концертами от Черновицкой филармонии.

Наш студенческий ансамбль часто ездил с концертами по колхозах, выступали на Ровенской и Чернобыльской АЭС, перед трудовыми коллективами, принимали участие в различных фестивалях. Я и сегодня, с гордостью храню грамоты и дипломы нашего коллектива, коллектива вокально-инструментального ансамбля «Водограй» под руководством Виктора Тодосийчука. Это добрая память о моей творческой молодости.

- Виктор Викторович, мы знаем вас как ученого-медика. Как состоялся ваш путь в науку?

- К научной деятельности я пришел совершенно случайно. Случилось так, что после окончания института меня распредели в город Киев, где уже работала по направлению моя супруга. Там у нас родились дети, два прекрасных малыша. В 1986 году случилась Чернобыльская трагедия. Я как никто другой понимал все последствия этого несчастья для своих детей, поэтому, откликнулся на приглашение с города Нефтеюганска, которому нужны были специалисты моего профиля – врачи-реаниматологи.

Четырнадцать лет я проработал кардиологом в городе Нефтеюганске. В то время к нам в больницу, впервые, стала поступать импортная медицинская техника для постановки более точного диагноза немецкой фирмы «Сименс». Необходимо было осваивать ее. Меня послали на стажировку в Германию. Изучая новейшие методы диагностики, я понял, что не все еще исследовано в этой области, что и стало темой моей кандидатской диссертации.

Спустя некоторое время, директор Тюменского кардиоцентра Кузнецов пригласил меня на работу в Тюмень, с перспективой продолжения научных исследований. Уже здесь я защитил докторскую диссертацию. В настоящее время, под моим научным руководством работают над диссертациями пять аспирантов.

Вот таким, непростым, был мой путь в науку.

Сегодня я работаю заведующим отделением функциональной диагностики и реаниматологии Тюменского кардиоцентра. Мои дети избрали иной путь. В медицину они не пошли, и я уважаю их выбор.

Запозичено з інтерв’ю Миколи Синтицького

на незалежному сайті діаспори "Українці в Росії "Кобза" від 05.11.2008

http://kobza.com.ua/content/view/2521/44/

Волощук Октавіан Олександрович

havrylivtsi — Tue, 24 Aug 2010 19:02:00 GMT

Стаття була підготовлена для

Енциклопедії Сучасної України

ВОЛОЩУК Октавіан Олександрович народився 27 серпня 1924 року в селі Гаврилівці Кіцманського району Чернівецької області (Україна).

За фахом лікар-терапевт, науковець. Основний рід діяльності: науково-дослідницька, лікувальна та викладацька.

Закінчив Чернівецький медичний інститут в 1950 році.

Кандидат медичних наук (1959), доцент (1966), доктор мед.наук (1970), професор (1971).

Нагороджений значком "Отличник здравоохранения” (1970).

Після закінчення інституту: клінічний ординатор кафедри факультетської терапії ЧМІ (1950-1952рр.), асистент цієї кафедри (1952-1965), доцент кафедри (1965-1970рр.), завідувач кафедри госпітальної терапії (1970-1981). Помер в 1981 році.

Наукова діяльність присвячена проблемам гепатології, особливо хронічним захворюванням печінки і жовчовивідних шляхів.

Автор 50 наукових праць і трьох раціональних пропозицій. Під керівництвом О.О.Волощука виконано і захищено 2 кандидатські дисертації. Він є першим з буковинців професором медицини.

Основні опубліковані праці:

1. Клиническая, фукциональная и морфологическая характеристика хронического гепатита. Автореферат докторской диссертации. – Донецк, 1970, 39 с.

2. Волощук О.А. Патогенетическое обоснование к повышению содержания ряда продуктов питания в диете больных хроническим гепатитом. // В книге: Вопросы рационального питания. Респ.межведомсвенный сб., вып.5. – Киев: изд. «Здоров’я» 1969, 5 с.

3. К вопросу диагностики и лечения активных хронических гепатитов МЗ УССР, Республиканское научное общество терапевтов. ІХ съезд терапевтов УССР. Тезисы докладов. – Днепропетровск, 1973, 2 с.

Мартинюк Василь Тодорович

havrylivtsi — Tue, 24 Aug 2010 18:57:14 GMT

Мартинюк Василь Тодорович народився 14 січня 1938 року в с. Гаврилівці Кіцманського району Чернівецької області. У 1955-1960р.р. навчався на математичному відділенні фізико-математичного факультету ЧДУ, в 1965-1968р.р. – аспірант Дніпропетровського університету. З 1960р. по 1965р. працював асистентом кафедри алгебри та геометрії. З 1968 року (після повернення з аспірантури) В.Т.Мартинюк працював асистентом, старшим викладачем кафедри алгебри та геометрії. З жовтня 1970 року Мартинюк В.Т. працює на посаді доцента, а з вересня 1973 року до лютого 1986 року – на посаді завідувача кафедри алгебри та геометрії, з 1993 року – на посаді заступника декана, з 1995р. до червня 1999р. – декана математичного факультету.

Кандидатську дисертацію В.Т.Мартинюк захистив у 1969р. в Дніпропетровському університеті. Наукові дослідження Василя Тодоровича стосуються апроксимації та відновлення функцій, ліній та поверхонь, якщо про них задана певна інформація. Одержано точні оцінки наближення на класах функцій, заданих мажорантою модулів неперервності інтегральними та суматорними операторами Фейєра, Джексона; дослідження питання про точність відновлення ліній при наявності інформації про модулі немонотонності функцій, що задають параметрично лінію, за допомогою ламаних. Автор понад 40 наукових праць.

Велику увагу Василь Тодорович приділяв навчально-методичній роботі. Прочитані ним лекції та підготовлені 8 навчально-методичних посібників свідчать про високий професіоналізм і великий досвід творчої праці. Мартинюк В.Т. брав участь у організації і проведенні обласних олімпіад юних математиків, виступав з доповідями на вчительських конференціях і на засіданнях методичних об’єднань вчителів математики.

Василь Тодорович Мартинюк мав добре, щире серце. Він дбайливо ростив молодь, вмів одночасно бути суворим, вимогливим, уважним і ніжним у повсякденних відносинах з колегами та студентами. У пам’яті колег та учнів Василь Тодорович залишився як тактовний, справедливий і безкомпромісний наставник, який умів ділити як радощі, так і невдачі друзів, колег, учнів, умів зрозуміти людину і допомогти їй.

Взято із сайту математичного факультету ЧНУ ім.Ю.Федьковича

http://fpm.chnu.edu.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=4&Itemid=6

Пишіть хоч щось про вихідців з Гаврилівців

havrylivtsi — Wed, 03 Jun 2009 08:40:21 GMT

Пропозиція писати хоть щось про когось з гаврилівчан буде до тих пір, поки сайт не набере поважного вигляду.

А про декого вже можна прочитати.