У житті кожного населеного пункту, як в житті людини є якийсь певний період, певна межа до якої вона доходить і озирається назад на свій пройдений шлях, щоб побачити що на ньому виросло і що зосталось.
Мовою істориків і філософів говориться, що той народ не заслуговує на майбутнє, котрий не пам’ятає і не знає свого минулого.

Після клопіткої роботи в архівах та аналізу інформації, яка вже була, випливає, що історія нашого краю сягає глибоко в віки. На основі археологічних матеріалів наше поселення можна віднести до ранньозалізного віку трипільської культури. Виникнення поселення відносять до ХІІ – ХІІІ ст., коли ще ця територія входила до складу Галицько-Волинського князівства. Пізніше Буковинський край потрапляє під вплив, сильних на той час, молдавських воєвод.

Старовинні літописи говорять про те, що назва села походить від імені монаха Гавриїла, який був відправлений на цю землю монастирем з Редеуц, з дванадцятьма сім’ями циган, які створили тут пасіку, а зібраний мед і віск вони відправляли для потреб монастиря. Місце де проходила ця робота і сьогодні називається "Пасікою”.

Але перша офіційна згадка про село Гаврилівці існує в грамоті від 6 липня 1413 року , про те що воєвода Молдавії, Олександр Воде, на прізвисько Добрий, подарував Редеуцькому єпіскопству деяку територію Коцманул Маре з хуторами, втому числі і Гаврилешт. У  подальшому в 1503 році воєвода Молдавії Штефан Чел Маре затверджує цей подарунок монастирю. І на кінець, в декреті від 6 жовтня 1519 року Молдавський управитель Штефан Воде підтверджує власність на село Гаврилівці Редеуцького єпіскопства, а також деякі частини земель сіл Хлівище, Давидівці, Садков, Кліводин, Блудна та Суховерхів.

Згадується про с.Гаврилешт і в монастирі Редеуц на гробі Анастасії, дружини Юрія Коротовича, дочки властителя Молдавії Лацко. Існує дата 1656р. в якій згадується про те, що Георг Стефан Великий з монастиря в Путні звільняє від податків підданих в тому числі і жителів с.Гаврилівці, тих хто займається овчинництвом і вміє виправляти і виробляти шкіри.
Внаслідок перерозподілу Європи в 1774 році, Буковина потрапляє під корону Австро-Угорської імперії.

До 1810 року село ще належало церковному фонду, але в наслідок послаблення впливу Молдавії, в цьому ж році зафіксовано перший продаж земельних ділянок на території нашого села. У 1865-66 роках через погіршення умов життя продаж землі більш сильнішим поміщикам набув уже систематичного характеру.

Станом на 1890 рік розмір общинних земель склав 640 га., а поміщицьких 306 га. Земля на той час становила основу із всіх цінностей та товарних відносин, але для їх успішних реалізацій потрібні були великі гроші, тому люди і відправлялись на заробітки. Так в 1899 році, за свідченням документів за кордон в Бразилію, Америку та Канаду емігрувало 7 жителів с.Гаврилівці, а в 1900 році, тобто через рік уже 33 чоловіки.

Станом на 1900 рік в селі налічувалось 235 житлових будинків в яких проживало 1054 жителі. За даними перепису 1910 року населення с.Гаврилешти складало 1109 чоловік. За національним складом:
українців – 1005 чоловік
євреїв – 88 чоловік
німців - 4 чоловіки
серед яких, як свідчать статистичні дані, 3-є ремісники та 4-ри багаті торгівці.

У житті кожного суспільства освіта займає одне з найважливіших місць, тому слід згадати, що перша школа в селі заснована в 1858 році, а нову побудовано 18 лютого 1864 року, яка почала функціювати з 1 вересня цього ж року. У школі було два основних класи та один паралельний, налічувалась 181-на дитина шкільного віку, охоплених навчанням – 180, атестованих – 138 дітей. Педагогічний колектив складався з 3-х учителів, які викладали українською, слов’янською, німецькою, а пізніше і румунською мовами. Станом на 1936-37 рр. населення с.Гаврилівці складало 1003 жителі, налічувалось 161 учень, які відвідували школу, де працювало на той час 4 вчителі.

У зв’язку з тим, що не вистачало приміщень та вчителів діти навчались у дві зміни, до обіду та після обіду. Викладались такі придмети, як письмо, читання, матиматика, співи, історія біблії та релігії. З багатьох причин в 1975 році школу було закрито. Але завдяки людині, яка в цьому селі народилась, виросла та навчалась тут, Тодосійчуку Івану Миколайовичу, при підтримці районної влади, 1 вересня 2001 року, для дітей с.Гаврилівці двері школи були відкриті знову. А сьогодні вже стоїть питання про забезпечення додатковими класами. Адже в корпусі с.Гаврилівці  Іванківського загальноосвітнього навчального закладу, з 1 вересня 2013 р. буде навчатись 24 учні і виникає потреба в розширенні. І ось буквально декілька днів назад головою Кіцманської РДА Олегом Миколайовичем Унгуряном та головою Кіцманської районної ради Василем Григоровичем Ящуком було прийнято доленосне рішення для с.Гаврилівці: забезпечити належний рівень навчання, віддати дітям 2 великі просторі класи за рахунок фельдшерсько-акушерського пункту.  ФАП тимчасово перенести в дві менші за розміром кімнати і винайти земельну ділянку для побудови нового приміщення.

Продовжуючи тему школи, не можу не згадати про прекрасних людей, вихідців з с.Гаврилівці, які після закінчення своєї рідної школи пішли в життя і зайняли поважне місце в суспільстві: це і декани, і кандидати наук, і директори підприємств, і керуючі банками, лікарі, головні бухгалтера, економісти, інженери, військові і просто чудові люди, яким передавали свої знання, почуття, душу, молоді ще на той час вчителі, які залишили помітний слід в історії села починаючи з далекого 1944 р. коли були направлені сюди і по нині залишились тут це: Марія Федорівна Ткачова, пізніше Присунько, Марія Юхимівна Помаз, пізніше Семерга, Галина Михайлівна Білоконна, пізніше Поливанюк, які зустріли свою долю тут в Гаврилівцях і віддали назавжди серце цій землі.

Я думаю, що не одне покоління з вдячністю згадує цих прекрасних людей, яким було написано від Бога нести людям знання. За це ми всі їм вдячні і будемо пам’ятати про них завжди.

Не залишаючи тему науки слід згадати, що в 1911 році, в селі було відкрито товариство "Просвіта”, ціль товариства – стимулювання та підвищення рівня освіти серед жителів села. У 1930-м році на території села була одна читальня та маленька шкільна бібліотека. (Читальня в 30-х роках минулого століття знаходилася у хаті Шефана Олексовича Косменка – примітка В.К.) За радянських часів хата-читальня почала діяти з 1947 року і завідував нею Мартинюк Тодор Васильович.

Цікава історія стосується і сільської церкви. Існують свідчення, що дохід церковного приходу в общині за 1805 рік склав 307,29 лей. З давніх часів церква була маленькою та дерев’янною, в яку під час негоди вдарила блискавка і вона згоріла. Тоді два товариша Бойчук Іван Дмитрович та Косменко Николай Васильович стали головними ініціаторами та керівниками побудови нової церкви. І на кошти сільської громади в 1888 році в селі постала прекрасна церква, яку ми бачимо й сьогодні.

Доречно згадати, що Бойчук Іван Дмитрович 1824 р.н. був двірником села, являвся представником губернаторства (свого роду депутатом від області) і час від часу відбував до Відня на урядові зібрання.

Наприкінці 1959 року на початку 1960 року церква с.Гаврилівці офіційно була закрита і перепрофільована під районний архів книгосховища. Але завдяки постійним переконливим проханням жителів села, та подіям які були пов’язані з розпадом Радянського Союзу, через 30 років в 1990 році церкву було відкрито і надано дозвіл для богослужіння.

Багато працювали, працюють і допомагають церкві жителі села, щоб сьогоднішня наша гарна церква так виглядала і на далі, як для прикладу хочу назвати Маротчака Петра Дмитровича.

У цей сьогоднішній святковий день мені хочеться згадати людину, яка будучи професійним зварювальником для всієї сільської громади зробила чимало добрих справ це – Тодосійчук Ілля Іванович, не жаліючи при цьому ні особистого часу, ні здоров’я, ні грошей. На пам’ять про своїх дітей Орисю та Івана, які передчасно пішли з життя, Ілля Іванович в 1996р. побудував каплицю, яка зараз прикрашає центр нашого села.

Повертаючись назад в історію села, ми знаходимо, що з 1830 року на території с.Гаврилівці існувало велике об’єднання людей для спільної праці, яке називалось "Комуна”. Сюди входили села Іванківці, Гаврилівці, Хлівище, Ошихліби. У 1920 році по списках виборців комуни Гаврилешти на виборах в Румунський парламент проголосувало 240 жителів, а 1 березня 1922 року тільки 84 жителі. У 1924 році починають вести облікові картки на кожну сім’ю в якій були записані всі члени сім’ї, місяць, рік народження і їхнє господарство. Ці облікові картки вів Бортник В.

У 1929 році рухоме і не рухоме майно комуни складало 204 тисячі лей. Але 1 квітня 1931 року комуна була реорганізована і на території села була створена самостійна комуна. До 1943 року в комуні Гаврилівці існували малі торгові і торгуючі підприємства, серед яких розгалужена сітка спиртної фабрики (гуральні) с.Хлівище, власником якої був Річард Кен. Магазин з продажу спиртного працював і в Гаврилівцях, який в 1943 році був закритий.
Приблизно в 1900 році єврей Соломон Мергінгер побудував у селі млин. Пізніше продав його Абрахаму Шіндлеру, теж єврею. Так як власник млину тут не проживав то арендував млин Еміль Ліпінчук з Іванківців. Характеристика млина така: знаходився біля річки в доброму стані, споруда дерев’янна, займав 300 кв.м., склади без поверхів працювали двоє людей і був він розрахований на три кінські сили.

На межі земель з Оршівцями височить високий курган на якому люди бачать хрест – це братська могила австро-угорських воїнів, які загинули за часів першої світової війни 1914-1918 рр. так як в той час тут проходили активні бойові дії (братська могила російських воїнів знаходиться на старому кладовищі с.Іванківці)

Великий голод на Україні 1933 року Буковину не зачепив, оскільки наш край був на той час окупований Румунією. Зате голод 1946-47 року старші люди пам’ятають дуже добре. Пам’ятають ту біду, коли в ті важкі часи їли акацію і ходили до старих панських ям за гнилим жомом та відходами.

Була ще одна біда – це друга світова війна, яка назавжди забрала життя 61-го чоловіка, а ті що повернулись на рідну землю навіки залишились скаліченими, якщо не тілом, то душею. У с. Гаврилівці пам’ятник загиблим воїнам односельчанам у другій світовій війні був споруджений на кошти держави в 1979 році.

Як говориться, біда одна не ходить. Чорні сторінки історії повертають нас в післявоєнний період, коли в село Гаврилівці нахлинула хвиля репресій. Ось ці багаторічні тополі є свідками, як в їхьому затінку, на місці, де зараз стоїть пам’ятник з хрестом, було привселюдно страчено воїнів УПА, Сидора Бойчука жителя с.Гаврилівці та Івана Могилевича жителя с.Шубранець Заставнівського району.

Але поряд з цим постраждало багато невинних людей. Не одну ніч, так названий народом "чорний ворон” працював і вивозив людей у далекі невідомі краї, звідки повернутись було практично не можливо. Серед 49-ти репресованих жителів села більша половина не повернулась до рідних домівок.

Та завдяки Тодосійчуку Іллі Івановичу, його дочці Наталії Іллівні, при тісній співпраці з Дибою Теодорою Степанівною, на кошти жителів села Гаврилівці та жителів села Шубранець, при підтримці церкви св.Параскеви м.Чернівці, 12.07.1997 року був відкритий пам’ятник воїнам УПА та жертвам репресій. Де викарбувано імена 49-ти репресованих односельчан.

Життя продовжувалось, як свідчать документи до 1947 року господарі села вели господарювання одноосібно, а з серпня цього ж року 17 господарів об’єднались і створили колективне господарство "ім.Т.Г.Шевченка”. У наступному 1948 році було колективізовано все село. У 1950 році пройшло об’єднання з господарством "Червона зірка” с.Іванківці. Новостворене колективне господарство було назване "ім.Т.Г.Шевченка”, а в 1962 році господарство перейменоване в колгосп "Прогрес”.

Люди старшого покоління добре пам’ятають, як важко було відбудовувати країну та виживати зразу в післявоєнний період 1944-48 р.р. Доводилась норма податку на рік з кожного двору, який приблизно складав: 40 кг. м’яса, 200 шт. яєць, 300 кг. молока від однієї корови, від вівці та кози 200гр. вовни. Якщо зарізали теля аба свиню, шкіру необхідно було здати в заготівельну контору. З об’єднанням в колективне господарство дані податки відмінились. А позику через облігації, яка становила від 100 і більше карбованців, в залежності від доходів, держава практикувала і в подальшому.

Але цікавий той факт, що існував податок про бездітність. Коли жінка і чоловік немали дітей то вони сплачували до держави 300 крб., якщо одна дитина - 200 крб., двоє – 100 крб.. І тільки тоді, коли було троє дітей, податок вже не сплачувався. З цього ми бачимо, як держава в примусово-добровільному порядку була вимушена стимулювати ріст населення після такої страшної війни.

Дозвольте мені привідкрити ще одну сторінку історії села.
Станом на 26 січня 1949 року сільська Рада с.Гаврилівці складалась з семи чоловік:
1. Мандзюк Танасій Георгійович – голова
2. Петрушко Занхіра Петрівна – секретар
3. Іванович Семен Костянтинович – заступник голови
Депутатами Ради були:
1. Помаз Марія Юхимівна
2. Тодорович Тодор Тодорович
3. Федорюк Сідор Костянтинович
4. Волощук Василь Костянтинович
Головою колгоспу працював Кушнір Олександр Васильович, Поливанюк Степан Самуїлович- бригадиром, Бортник Степан Григорович – завідуючий клубом.

28 вересня 1949 року секретарем сільської ради став Мандюк Тодор Іванович, а через місяць, 28 жовтня цього року до обов’язків завклуба приступив Сербин Данило Мафтейович, і працював 22 роки до 1971 року. З грудня цього ж року, гідну естафету батько передав дочці Марії, яка незмінно працювала завідуючим будинку культури 34 р. до 2005р.

Загальна електрофікація села була проведена в 1963-64 р.р.

Шановні присутні, колись на краю села стояв давній хрест, як знак перемоги людей над таким ганебним явищем, як кріпацтво. Але в період атеїзму, при Радянській владі, хрест був знищений. Відновив цю пам’ятку, патріот села Ключко Епіфаній Михайлович, котрий. разом зі своєю дружиною, Ключко Раіфтою Василівною, проживав далеко за межами села, тим самим розширював границі населеного пункту. Їхнє господарство і нині стоїть, як символ непідкорення тій системі, котра називала це село неперспективним.

Та називати таке гарне, затишне село неперспективним було б не правильно. Село в котрому працює корпус з 4 початкових класів школи, функціонує фельшерсько-акушерський пункт, сільська бібліотека та клуб, які фінансуються державою, в 2005р відновлено освітлення центральної вулиці, працює два торгових заклади: один споживчої кооперації, другий приватного підприємця. Добре господарюють на землі два сільськогосподарські підприємства: ”Сварог” керівник Гаврилюк Юрій Васильович та ФГ ”Іванківське” директор Максимюк Борис Григорович. При сприянні Райдержадміністрації та районної Ради вдалось відновити автобусні маршрути, які з’єднують село з районним та обласним центрами. За вагомого сприяння нашого земляка Чинуша Валерія Миколайовича в 2003р. гучно відсвяткували 590 років с.Гаврилівці. Зараз в село тянеться оптоволоконна лінія інтернету,  створено інтернет сайт села Гаврилівці (автор Володимир Мирославович Козменко).

А яким внутрішнім потенціалом володіє це маленьке село!
Згадаймо 6 вересня 2004. Завдяки тодішньому голові обласної державної адміністрації Романіву Михайлу Васильовичу о 15.00 розпочались роботи по підвідному газопроводу Малятинці-Хлівище-Гаврилівці.

11 липня 2005р. закладено початок робіт по монтажу внутрішнього сільського газопроводу.( Голова оргкомітету по газифікації Диба Теодора Степанівна.) А вже 22 грудня 2006 Теодора Степанівна разом з сільським головою запалила в селі факел голубого вогника.
Через рік в 2007р. газифікацією вулиці Молодіжна (голова оргкомітету Мельник Півоня Василівна) було завершено газифікацію с.Гаврилівці загалом.
Славно те, що за особисті кошти власник Бізнес-Центру ”Буковина” Чинуш Валерій Миколайович по вул.Ставова проклав газопровід довжиною більше одного кілометра, тим самим забезпечив на перспективу - цілу вулицю майбутніх будинків і нових господарів в них газовою трубою.

І як показує наша історична спадщина, тільки разом і тісною співпрацею з органами влади, щирими меценатами та патріотами села, можно добитись значних успіхів у всіх проблемних питаннях і їхньому вирішенню.
Так завдяки мудрому рішенню голови ОДА Михайла Папієва, та голови Облради Михайла Гайнічеру, виділено певні кошти на встановлення пластикових вікон майбутньої амбулаторії практики сімейної медицини в с.Іванківці, робота якої значно покращить рівень медичного обслуговування всієї територіальної громади, а відповідно і гаврилівчан.
На даний час, за активної участі голови Кіцманської РДА Олега Миколайовича Унгуряна, та голови Районної Ради Василя Григоровича Ящука, ведуться активні роботи по ремонту доріг комунальної та державної власності.

Відповідній рівень життя територіальної громади залежить і від тісної співпраці і взаєморозуміння з різними службами які забезпечують його якість. І приємно коли наприклад Кіцманський РЕМ (керівник Іван Степанович Крушніцький) або Кіцманське управління газового постачання (керівник Петро Леонідович Федірко) чи медики ЦР лікарні (головний лікар Василь Дмитрович Залявський) чи Укртелеком (майстер дільниці Лабюк Михайло), швидко реагують на ті чи інші негаразди, щоб жителі наших сіл не відчували дискомфорт буденного життя.

Шановні жителі с.Гаврилівці, поважні гості.
Потенціал цього маленького затишного села включає цілу когорту славних людей якими пишається вся громада. Переважна більшість, слава богу тут присутня і ми будемо разом їм дякувати за те, що все роблять для того, щоб ось це благословлене монахами село було ще красивішим, привабливішим, наповненим дитячим сміхом та щасливими людьми.
Тому дозвольте мені привітати вас усіх із знаменною датою 600 років першої письмової згадки про село Гаврилівці. І нам сьогодні випала велика честь відзначати це свято.

Для історії це мить, а для нас це гордість, це наше життя, це наше майбутнє. Вірю що воно, майбутнє, буде чистим і світлим. Бажаю всім жителям с.Гаврилівці, сусідам, гостям та запрошеним, всім присутнім міцного здров’я і довгих та щасливих років життя. Нехай Господь Бог благословляє кожну родину, розквіту і успіху на шляху розбудови як села так і нашої держави Україна. Зі святом вас!



Щира подяка:

1- Чинуш Валерій Миколайович
2- Тодосійчук Іван Миколайович
3- Романів Михайло Васильович
4- Романів Марія Епіфанівна
5- Клевчук Світлана Петрівна
6- Москалик Георгій Георгійович
7- Максимюк Борис Григорович
8- Станкевич Стелла Омельянівна
9- Гаврилюк Юрій Васильович
10-Запарнюк Олена Олексіївна
11-Маланчук Василь Олександрович
12-Бортник Орест Олексійович
13-Коцур Наталія Іллівна
14-Козменко Володимир Мирославович
15-Маротчак Петро Дмитрович
16-Залявський Василь Дмитрович


Клуб джентельменів:

1- Чинуш Валерій Миколайович
2- Максимюк Борис Григорович
3- Жаровський Володимир Ярославович
4- Кібіч Ігор Степанович
5- Максимюк Василь Сидорович


Номінації

1-Скрипник Минодора Андріївна 06.01.1923р.н-найстарший житель
2-Наймолодший житель – Хлопчик 09-08-2013 р-н -батько Кікінчук Андрій Миколайович, мати Галина Юріївна.
3-Шиньковський Василь Юрійович та Анна Семенівна- подружня пара яка спільно прожила 58р.
4-Поливанюк Галина Михайлівна- ветеран освіти
5-Вівчарюк Марія Данилівна-ветеран культури
6.7 -Диба Теодора Степанівна,Мельник Півоня Василівна- оргкомітет по газифікації села Гаврилівці
8-Мельник Карина -неодноразова переможниця районних та обласних конкурсів культури та освіти
9-Лащук Василь Миколайович-активний депутат с.ради
10-Ключко Володимир Олександрович-кращий фермер
11-Арич Іван Іванович –майстровий села
12-Семенюк Василь Степанович- майстровий села
13-Тулівський Юрій Філіпович - майстровий села
14-Степанець Мая Михайлівна - активіст села

                                                                            (Матеріал запозичено із сайту Чернівецької газети "Час" від 13.08.2013 року)